Розділ 1. Лисовичі

Розділ 1. Лисовичі

Прийшла весна, і ліс знову зазеленів. З самого ранку співали пташки. Але цієї весни звірям було не до пісень. Цар Лев кликав усіх на великий суд.

Цар хотів вислухати всі скарги й покарати винних. Тому звірі йшли до палацу з усіх кінців лісу. Не йшов тільки лис Микита.

Лис Микита жив у Лисовичах. Так він гордо називав свій замок. Насправді це була глибока нора під старим дубом. Але ця нора мала сім виходів і багато таємних ходів.

Там Микита жив із жінкою та двома лисенятами, Міцьком і Міною. Він був рудий, хитрий і завжди веселий. Микита вмів говорити так солодко, що йому вірили всі. Вірили, а потім довго плакали.

Того ранку Микита лежав біля нори на сонці. Лисенята гралися поруч у траві. Раптом із лісу прибігла Микитова жінка. Вона гукнула: «Микито, усі звірі йдуть до царя на суд!»

Микита ліниво потягнувся й спитав: «А мені що до того?» Жінка відповіла: «Цар кличе й тебе». Вона боялася, що там усі будуть скаржитися на Микиту. Вовк і півень давно сердилися на нього.

Микита засміявся й показав білі зуби. Він сказав: «Слова не кусаються». Потім він додав: «Я не піду, бо мені й удома добре». Він знову ліг на сонці й заплющив очі.

А на дорозі до палацу вже стояла довга черга звірів. Там були вовк Неситий, ведмідь Бурмило, кіт Мурлика й півень. Кожен із них ніс скаргу на лиса Микиту. Найдовшу скаргу ніс вовк Неситий.